Здавалося б, що нового можна повідати про те, що має сім днів, назви яких відомі й малечі. Однак і цього разу, я намагалася по крупиночці, по словечку знайти якомога більше знаного і багатьма нами не знаного про назви днів.
А це те, що знали наші предки і що відбирали в нас або спотворювали наші недруги й вороги. Коли ми говоримо слово "тиждень", то, звісно, маємо на увазі проміжок часу в 7 діб із певною назвою кожного окремого дня.
Проте були часи, коли тиждень складався із 5-ох і навіть 10-ох днів. Поступово декади і 5-денки змінилися на семиденки, а кажучи давньоруським словом, – седмиці.
То чому дні тижня мають саме такі назви, які відомі нині? Чи випадкові вони? Чужі ці назви чи рідні нам, українські?
В українців сучасні назви днів пов’язані не з небесними світилами, як, напр., у римлян, а більшість назв днів вказує на їх порядок у тижні, послідовність. Точкою відліку цього порядку взято неділю.
ПОНЕДІЛОК – день чоловічий. Його вважали важким днем. Справді ж бо, "по неділі", після відпочинку, нелегко братися до важкої роботи.
Тому в понеділок не починали ніякої великої справи, бо його вважали несприятливим, хоча таким був не завжди, адже мав назву Хорошдень (за прадавніх, ще дохристиянських, часів). Є й прислів’я:
Понеділок – шевський празник.
Понеділок і п’ятниця – важкі дні, вівторок і субота – легкі. У понеділок роботи не починай і в дорогу не вирушай.
ВІВТОРОК – "второй", себто 2-ий день після неділі. Чоловічий день. Його вважали легким днем, сприятливим для початку роботи.
Щасливий день. Мав древню назву Велесдень, бо був приурочений д.-українському богові Велесові, трудівникові. Прислів’я:
Вівторок – щасливий день.
На вівторок бід зібралось сорок.
СЕРЕДА – жіночий день. Цього дня дотримувалися посту. Намагались не мити волосся, не розчісувати, не заплітати кіс, "бо в середи 40 доньок і кожна висмикне пасмо", "бо волосся перестане рости", "бо голова болітиме", "бо коса буде поганою".
Не дозволяли і різати полотно на сорочки та шити або вбиратись у нову сорочку. У дохристиянські часи середа мала назву Яродень. Сучасна назва, "середа", означає середина тижня.
Багата середа на приказки і прислів’я про себе:
Воно як трапиться: коли середа, а коли й п’ятниця.
В середу постила, а корову вкрала. Гуляла середа, як ще була молода. Знає песик середу. Не сунься, середо, наперед четверга, бо ще й п’ятниця буде. (Не сунься, середо, поперед четвера).Середа в нас аж до п’ятниці. Середа – по коліна борода. Середа та п’ятниця – четверові не укажчиця. Середу твердо держить, а за чужим дрижить. Скривився, як середа на п’ятницю.Середа? То хай не ходить наперед четвера. Ще то не біда, що без риби середа. Як прийшла середа, то й вчепилася біда.
ЧЕТВЕР – "день чоловічий", сприятливий для різних справ. Заборони стосувалися лише деяких видів робіт. Не можна нічого садити в землю, бо з’їдять черви.
Сіяли цього дня капусту, огірки, садили квочку. Подекуди в четвер не мастили: "щоб не було павуків у хаті", не прали, "бо буде град падати", не снували, "бо хлопці снуватимуть по селі" (ходитимуть неодруженими).
П’ЯТНИЦЯ – 5-ий день тижня, "жіночий", пісний. Цього дня не виконували домашніх, особливо ткацьких, робіт. Не пекли хліба. У п’ятницю після заходу сонця, кажуть, не можна мити ложок і мисок, бо "вороги будуть тарабанити про тебе язиками, наче тими ложками".
А ось для чоловічої роботи цей день вважали легким на почúн. У п’ятницю добре орати, сіяти жито й овес.
"Проти п’ятниці сон неодмінно справдиться". І хто йтиме свататись – пощастить: "У п’ятницю засватається навіть свинячий пастух", казали. Тому й назва цього дня була – Ладодень на честь бога любові, Лада.
І лише СУБОТА носить не українську назву (а маємо ж свою!).
З уведенням християнства названа від чужого слова "сабат", "шабаш", тобто кінець роботи перед неділею, кінець робочого тижня.
Найважчий день для роботи. "Субота – не робота: помий, помаж і спати ляж".
Можна почати прибирання – легше пройде. В суботу краще всього купатись і переодягатись. Одні вважали останній будній день вдалим для початку роботи і для початку життя: "Хто народився в суботу – цілий вік буде щасливим".
Інші вважали день важким, намагалися закінчити будь-яку роботу, "бо будеш 10 субот закінчувати". Якщо в суботу одружуються ті, що народився цього дня, то казали, не матимуть дітей.
У суботу змащували долівку жовтою глиною, готувалися до неділі. Перундень. Так називали суботу давні українці, бо приурочували давньоукраїнському богові Перунові.
Субота – вся робота. (Субота – не робота. Субота – не робота, а в неділю нема діла. Субота – не робота, неділя – не вільна).
Субота – кінчається робота. Субота – не робота, помий, помаж, та й спати ляж. (У суботу помий, помаж і спати ляж).
НЕДІЛЯ – від д.-руського слова "нє дєлать", не робити.
Неділя – "не робота і не діло". Домашню роботу забороняли: "щоб не було хвороби, нещастя вдома".
Не можна в неділю шити, "бо нарве палець". Не можна рубати сокирою. Казали, що розрубана в неділю ломака, якщо її зберегти, навіть через 7 років обов’язково спалахне і згорить.
